Ancient history and subversive attempts to affect regional symbols by information warfare actors

Анотація

Завдання цього наукового дослідження полягає у розширенні інформації про різні аспекти емблематики Донецької області у їх зв’язку з процесами інформаційного протистояння та в порівнянні з іншими регіонами країни; у ширшому розкритті процесів створення, затвердження та використання різних символів у контексті мотивації різних суб’єктів інформаційного протистояння; у встановленні конкретних наративів щодо історії області через ці символи. Зокрема, дослідження виокремлює символи, пов’язані з уявленнями про «давню історію» регіону, і визначає зумовленість їх використання різними акторами. Аналізуються розвиток офіційної геральдики та вексилології Донецької області, відображення історичної тематики у фірмових брендах та інших комерційних назвах, переосмислення офіційної символіки приватними особами у період з 1991 р. Методологічно робота базується на використанні історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-системного методів. Їх комбінація дала змогу показати, що емблеми та символи Донецької області мали свій початок у позиції та походженні пострадянських політико-бізнесових еліт регіону; порівняти їх із позицією еліт інших областей України протягом того ж періоду; показати, як вплив позиції донецьких еліт зіграв на користь московського гібридного супротивника. Для цього були залучені матеріали ЗМІ, інтернет-блоги, архівні матеріали.
Результати здійсненого у межах статті дослідження свідчать про те, що адміністративно-бізнесові еліти Донецької області 1990–2000-х рр. були зацікавлені в регіональній символіці, яка б відділяла область від історії України загалом. Поради професійних українських істориків еліти свідомо ігнорували. Хоча вони не фігурували в офіційній геральдиці регіону, символи з давньої історії особливо зацікавили донецькі еліти, конкретно ті, що стосуються давніх скіфів і сарматів, набули широкого поширення в різних комерційних брендах, які контролювали представники керівництва області, їхні близькі знайомі, бізнес-партнери. Таке відокремлення емблематики та символіки регіону від єдиного українського «національного міфу» відрізнялося від досвіду Вінницької області в той самий хронологічний відрізок. З огляду на походження донецьких еліт, логічно, що вони шукали компромісу між власним радянським патріотизмом та роллю у новій, незалежній українській нації. Така політика регіональної влади пізніше дасть змогу московським агентам впливу просувати власні наративи «давньої російської історії» в регіоні. Їхньою метою було посилення історичної плутанини у головах населення, недовіри до офіційних джерел (зокрема усталених академічних наративів з історії України), поширення ідеології «русского мира» серед переважно апатичного до неї населення області.
Дослідження є авторським та оригінальним, великою мірою базується на матеріалах особисто знайдених чи побачених автором (зокрема як жителем міста Донецька під час початку гібридного вторгнення Москви до регіону). З практичного погляду, результати наочно демонструють, як відсутність єдиної інформаційної та історичної політики в Україні 1990–2000-х рр. була використана регіональними елітами для відцентрових дій. Це не було б проблематичним, якщо б не полегшило діяльність антиукраїнських зовнішніх сил, націлених на відрив Донецької області від України. Тому матеріали дослідження мають певну цінність для підготовки чи підвищення кваліфікації держслужбовців. Перспективи подальших досліджень з теми лежать у пошуку інших образів з давньої історії, що використовуються в інформаційному протистоянні навколо історії України, особливо з московської сторони, з визначенням ключових тенденцій і причин створення пропаганди такої тематики. До того ж у статті використані архівні та візуальні матеріали, вперше введенні до наукового обігу, що можуть стати в нагоді дослідникам інформаційного протистояння.