Перевірки у загальноосвітніх школах УРСР у другій половині 1940–1980-х рр.

Анотація

У статті характеризуються інспекторські перевірки у загальноосвітніх школах УРСР у другій половині 1940-х – 1980-х рр. Завдання нашого дослідження полягають у вивченні його джерельної та історіографічної бази, з’ясуванні основних напрямів перевірок, які відбувалися у школах у зазначений період; механізмів їх проведення та реагування на них; окресленні перспектив наукової діяльності. Основними методами, які використовуються у роботі, є такі: хронологічний (дав змогу простежити динаміку перевірок протягом другої половини 1940-х – 1980-х рр.), описовий (презентувати власне механізм перевірок), порівняльний (охарактеризувати перевірки у різні періоди історії УРСР та з різних напрямів), біографічний (дав змогу вивчити життєпис деяких педагогів, їх професійні уміння та погляди), системний (дав змогу узагальнити відповідну інформацію).
Серед підходів, які використали під час дослідження, виділяємо такі: культурологічний, аксіологічний, герменевтичний та практичний. Культурологічний підхід – у процесі врахування особливостей функціонування суспільства, яке мало певні культурні коди і обумовлювало поведінку людини та ставлення до оточуючих; герменевтичний – цінний тим, що дав змогу проаналізувати і вивчити тексти джерел дослідження, виокремити характерні риси інспекторських перевірок шкіл УРСР у зазначений період, водночас зважаючи і на критичне ставлення до текстів; аксіологічний підхід обумовлений вивченням ціннісних орієнтацій радянського суспільства, яке обходило увагою особистість і гналося за цифровими показниками.
Інспекторські перевірки у загальноосвітніх школах УРСР у другій половині 1940 х – 1980-х рр. продемонстрували тотальний контроль над освітнім процесом. Вони проводилися в усіх закладах і доволі часто. Перевірки були фронтальними і спрямовувалися на ознайомлення та критику навчально-виховного процесу школи, вибірковими – стосувалися конкретного напряму, або ж тематичними. У колі уваги інспекторів перебувала адміністрація закладу, вчителі та учні. Вони зазвичай виявляли негаразди, роблячи зауваження, які протягом певного терміну потрібно було виправити. Загалом такі заходи були стресом для учасників освітнього процесу і зайвою процедурою. Проте держава потребувала подібних механізмів для контролю над освітянами. Перспективою нашого дослідження може бути поглиблене вивчення окремих аспектів запропонованої проблеми.